Шановні колеги!
За останній час у Верховній Раді розглядались кілька законопроектів, які змінювали трудові відносини, деякі з них відверто повторювали проекти, що викликали гострі дискусії і протести, деякі дійсно адекватно реагували на виклики воєнного часу. Ознайомимо Вас з одним з найоб’ємніших законопроектів, після прийняття якого будуть змінені окремі норми Кодексу Законів про працю України, Закону про відпустки, Закону України “Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану” ( №2136) та ін.
5 квітня 2022 року Г. Третьякова та інші нардепи зареєстрували у ВРУ законопроєкт №7251 "Про внесення змін до деяких законів України щодо оптимізації трудових відносин", а 2 травня 2022 року він отримав висновок Комітету Верховної Ради України з питань соціальної політики та захисту прав ветеранів і будь-якого дня може бути внесений до порядку денного.
Коротко про новації, які пропонують внести до норм трудового законодавства (порівняльна таблиця – дивіться окремий файл за посиланням - https://itd.rada.gov.ua/billInfo/Bills/pubFile/1253639)
- на період воєнного або надзвичайного стану усі повідомлення та документи з питань трудових відносин, накази роботодавця можуть здійснюватися та вестися в електронній формі; - у статті 41 КЗпП з’явиться додаткова підстава для звільнення працівника - неможливість забезпечувати працівникові умови праці, внаслідок того, що необхідні для виконання роботи зазначеним працівником виробничі, організаційні, технічні потужності, засоби виробництва або майно власника, або уповноваженого ним органу знищені в результаті бойових дій;
- у статті 40 можливе введення додаткової підстави для розірвання трудового договору - відсутність працівника на роботі та інформації про причини такої відсутності понад чотири місяці;
- у статті 36 вирішується прогалина щодо порядку припинення трудового договору з працівником у разі смерті, визнання судом безвісно відсутнім або оголошений померлим;
- з’явиться стаття 102-1 КЗпП, яка, нарешті, дасть законодавче визначення поняття сумісництва;
- скасовуються на період воєнного стану окремі обмеження, передбачені законодавством у сфері запобігання корупції щодо зайняття іншою оплачуваною або підприємницькою діяльністю окремих категорій службовців;
- унормовується питання оплати додаткової відпустки окремим категоріям громадян та постраждалим учасникам Революції Гідності, а саме за рахунок коштів підприємств, призначених на оплату праці, у той же час пропонується зменшити її тривалість з 14 до 7 календарних днів ( з огляду на те, що це стосуватиметься також учасників бойових дій – пропозиція виглядає недоречною);
- пропонується виключити із КЗпП статтю 81 та частину третю статті 83, якими передбачається право працівника при переведенні на інше підприємство, перевести грошову компенсацію за невикористані ним дні щорічної відпустки на інше підприємство, в установу, організацію. Аналогічні зміни також пропонується внести до Закону «Про відпустки» ; (фактично ліквідується підстава припинення трудового договору згідно пункту 5 частини 1 ст. 36 КЗпП (про переведення працівника, за його згодою, на інше підприємство), оскільки ні компенсації за невикористану відпустку, ні зберігання стажу для відпустки на новому місці роботи не буде);
- встановлюється чітко визначений строк, коли має бути виплачена заробітна плата за час відпустки, а саме не пізніше останнього дня, що передує дню початку відпустки (з урахуванням норм Конвенції МОП № 132).
- статтю 9 Закону «Про відпустки» (в частині зарахування стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку) приводять у відповідність до статті 119 КЗпП, щодо працівників, котрі знаходяться в лавах Збройних Сил, оскільки на сьогодні стаття 119 КЗпП не містить норми щодо збереження в період військової служби щорічної основної відпустки за вказаними працівниками, а не тільки посади і середньої зарплати;
- врегульовуються окремі питання виплати грошової компенсації за невикористані працівником дні щорічних відпусток, а також додаткової батьківської відпустки у разі його смерті, – компенсація входитиме до складу спадщини;
- вносяться зміни до Закону України “Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану” ( №2136). Конкретизовано регламентація робочого часу та часу відпочинку у період дії воєнного часу, відносно категорій працівників критичної інфраструктури, яким може бути збільшено тривалість роботи впродовж тижня, відновлено механізм оплати праці за роботу у вихідний день, уточнено порядок надання щорічної основної відпустки. Акцентовано увагу на тому, що запровадження подовженої тривалості роботи є правом, а не обов'язком роботодавця;
- передбачається відшкодування працівникам та роботодавцям пов’язаних з трудовими відносинами грошових сум, втрачених внаслідок збройної агресії. З цією метою заплановано розроблення окремого механізму;
- уточнено порядок застосування механізму призупинення дії трудового договору,
- з метою захисту трудових прав працівників вносяться зміни які дозволять здійснювати позапланові заходи державного контролю за додержанням законодавства про працю.
Інформуємо, що наша Профспілка наполягає на доповненні статті 13 Закону №2136 частиною четвертою наступного змісту: «Норми статті 13 цього Закону щодо призупинення дії трудового договору не застосовуються в організації трудових відносин з медичними працівниками державних та комунальних закладів охорони здоров’я». Профспілкою погоджені пропозиції Спільного представницького органу репрезентативних всеукраїнських об’єднань профспілок на національному рівні (СПО об’єднань профспілок) – вони оприлюднені на нашому офіційному інтернет-сайті.
Інформація актуальна станом на 03 травня 2022 року
ДОДАТОК
Головне науково - експертне управління
01008, м.Київ-8, вул. М. Грушевського, 5, тел.:255-40-25, 255-45-01; факс: 255-41-86
До реєстр. № 7251 від 05.04.2022 Народні депутати України Г. Третьякова та інші
на проект Закону України «Про внесення змін до деяких законів України
щодо оптимізації трудових відносин»
Проект, як зазначено у п. 2 пояснювальної записки до нього, розроблено з метою «вирішення проблем, які виникають на сьогодні в частині організації трудових відносин в умовах воєнного стану, подолання старих законодавчих прогалин та усунення колізій, які на сьогоднішній день створюють суттєві перешкоди як для роботодавців, так і для працівників».
Для цього в ньому пропонується внести відповідні зміни до Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП), законів України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», «Про оплату праці», «Про відпустки», «Про запобігання корупції», «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» (далі - Закон), якими, зокрема: роботодавцю надається право на розірвання трудового договору з його ініціативи у разі відсутності працівника на роботі та інформації про причини такої відсутності понад чотири місяці, а також у разі неможливості забезпечувати працівникові умови праці, внаслідок того, що необхідні для виконання роботи зазначеним працівником виробничі, організаційні, технічні потужності, засоби виробництва або майно власника або уповноваженого ним органу знищені в результаті бойових дій; уточняється порядок призупинення дії трудового договору; на період воєнного стану скасовуються окремі обмеження, передбачені законодавством у сфері запобігання корупції щодо зайняття іншою оплачуваною або підприємницькою діяльністю; уточняються питання організації кадрового діловодства та архівного зберігання кадрових документів у роботодавця тощо.
Проект на момент підготовки висновку не включений до Плану законопроектної роботи Верховної Ради України на 2022 рік, затвердженого постановою Верховної Ради України від 15.02.2022 № 2036-ІХ.
Головне управління, розглянувши проект у вкрай стислий термін, вважає за доцільне висловити щодо нього такі зауваження.
1. Насамперед, слід звернути увагу, що до проекту одночасно включені положення, які регулюють трудові відносини як у період воєнного стану, так і ті, що діятимуть як під час воєнного стану, так і після його припинення чи скасування. Вважаємо, що в сучасних умовах питання, яких стосуються положення постійного характеру доцільніше вирішувати у окремому проекті, оскільки це дозволить розглянути їх ретельніше (тим більш, що частина цих положень виглядає дискусійними або такими, що вимагають суттєвого доопрацювання[1]), залишивши у проекті лише питання, які є актуальними під час відбиття військової агресії Російської Федерації проти України, які на даний момент розглядаються в особливому порядку.
2. Згідно з ст. 1 Закону «цей Закон визначає особливості трудових відносин працівників усіх підприємств, установ, організацій в Україні незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, у період дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану», тобто за своєю природою він є спеціальним законом про регулювання трудових відносин у вказаний період.
У зв'язку з цим вважаємо, що положення про особливості правового регулювання окремих аспектів трудових відносин в умовах воєнного часу, які за проектом пропонується внести до КЗпП, слід перенести до Закону. Зокрема, йдеться про зміни до ст. ст. 29, 41 (новий пункт 6) та пов'язані з цим пунктом зміни, до інших статей КЗпП.
3. У проекті пропонується доповнити ст. 29 КЗпП нормою, якою передбачити, що «на час оголошення воєнного або надзвичайного стану усі повідомлення та документи з питань трудових відносин, накази (розпорядження) власника або уповноваженого ним органу можуть здійснюватися та вестися в електронній формі з використанням технічних засобів електронних комунікацій або шляхом відправлення електронних носіїв, на яких записано цей документ, відповідно до законодавства у сфері електронного документообігу». Проте зміст цього доповнення не узгоджується із предметом регулювання цієї статті, яким згідно з її назвою є визначення обов'язку власника або уповноваженого ним органу до початку роботи працівника за трудовим договором.
При цьому така пропозиція залишає поза увагою, що регулювання документообігу у сфері трудових відносин визначається й у інших положеннях КЗпП: при укладенні трудового договору від особи вимагається подати паспорт або інший документ, що посвідчує особу, трудову книжку (у разі наявності) або відомості про трудову діяльність з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, а у випадках, передбачених законодавством, також документ про освіту (спеціальність, кваліфікацію), про стан здоров'я, відповідний військово- обліковий документ та інші документи (ст. 24); власник або уповноважений ним орган зобов'язаний видати працівникові на його вимогу довідку про його роботу на даному підприємстві, в установі, організації із зазначенням спеціальності, кваліфікації, посади, часу роботи і розміру заробітної плати (ст. 49) тощо, до яких відповідних змін не вноситься. Наслідком такого підходу стане поява внутрішніх суперечностей в КЗпП, що ускладнить реалізацію його положень.
Зазначимо, що запропоновані зміни до ст. 29 КЗпП не узгоджуються зі змінами, які у проекті пропонується внести до ст. 36 КЗпП, згідно з якими «для припинення трудового договору відповідно до пункту 9 частини першої цієї статті, працівник надає до відповідного районного, міськрайонного, міського, районного у місті центру зайнятості за місцем проживання заяву про припинення трудових відносин з викладенням відповідної інформації та копії документів (за наявності), що підтверджують обставини, зазначені у пункті 9 частини першої цієї статті», в яких не зазначається про можливість подання відповідних документів в електронній формі та використання засобів електронного зв'язку.
Крім того, такі зміни до КЗпП суперечать як чинній редакції ст. 7 «Особливості організації кадрового діловодства та архівного зберігання кадрових документів у роботодавця» Закону, згідно з якою «у період дії воєнного стану порядок організації кадрового діловодства та архівного зберігання кадрових документів у районах активних бойових дій визначається роботодавцем самостійно, за умови забезпечення ведення достовірного обліку виконуваної працівником роботи та обліку витрат на оплату праці», так і оновленій проектом редакції цієї статті, згідно з якою «у період дії воєнного стану порядок організації діловодства з питань трудових відносин, оформлення і ведення трудових книжок та архівного зберігання відповідних документів у районах активних бойових дій визначається роботодавцем самостійно, за умови забезпечення ведення достовірного обліку виконуваної працівником роботи та обліку витрат на оплату праці».
4. Згідно з новою частиною 5 ст. 36 КЗпП «для припинення трудового договору відповідно до пункту 9 частини першої цієї статті (смерть фізичної особи, яка використовує найману працю, або набрання законної сили рішенням суду про визнання такої фізичної особи безвісно відсутньою чи про оголошення її померлою), працівник надає до відповідного районного, міськрайонного, міського, районного у місті центру зайнятості за місцем проживання заяву про припинення трудових відносин з викладенням відповідної інформації та копії документів (за наявності), що підтверджують обставини, зазначені у пункті 9 частини першої цієї статті. Датою припинення трудових відносин вважається день подання такої заяви. Районний, міськрайонний, міський, районний у місті центр зайнятості за місцем проживання працівника у день припинення трудових відносин повідомляє про це: територіальний орган Пенсійного фонду України; територіальний орган Державної податкової служби». Проте залишається невизначеним, хто саме і в якому порядку вносить запис про звільнення працівника в трудову книжку та хто здійснює розрахунок з ним.
5. Пропозиція включити до ст. 41 КЗпП, що визначає додаткові підстави розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу з окремими категоріями працівників за певних умов, таку підставу як «неможливість забезпечувати працівникові умови праці, внаслідок того, що необхідні для виконання роботи зазначеним працівником виробничі, організаційні, технічні потужності, засоби виробництва або майно власника або уповноваженого ним органу знищені в результаті бойових дій» не узгоджується із спрямуванням цієї статті на визначення умов звільнення тільки окремих категорій працівників, до професійної діяльності яких встановлено підвищені вимоги, що є додатковим аргументом щодо врегулювання вказаного питання безпосередньо у Законі, а не у КЗпП.
6. У проекті пропонується вилучити із КЗпП норму (зміни до ст. 81 КЗпП), яка зберігає за працівником право на щорічну відпустку у разі переведення на інше місце роботи або грошову компенсацію за не використані дні щорічних відпусток. Відповідно передбачається виключення аналогічних положень із інших положень КЗпП (ст. 83) та Закону України «Про відпустки» (ст. ст. 9, 10, 24). Внаслідок чого, використання такої підстави припинення трудового договору як переведення працівника, за його згодою, на інше підприємство, в установу, організацію (п. 5 ч. 1 ст. 36 КЗпП) фактично втратить сенс для працівника, оскільки у цьому випадку він не зможе отримати грошову компенсацію за невикористану відпустку, а до стажу роботи, що дає право на щорічні основну та додаткові відпустки, йому не буде зарахований час, за який він не використав ці відпустки за попереднім місцем роботи.
Крім того, пропонується зменшити тривалість додаткової щорічної оплачуваної відпустки учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», особам, реабілітованим відповідно до Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 19171991 років», із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув'язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, з 14 до 7 календарних днів (зміни до ст. 77-2 КЗпП, ст. ст. 12, 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», ст. 16-2 Закону України «Про відпустки»), що мотивується «збільшенням категорій осіб, які мають право на використання зазначеної відпустки» (п. 3 пояснювальної записки). Насамперед, виглядає дискусійним скорочення терміну додаткової відпустки саме учасникам бойових дій, особам з інвалідністю внаслідок війни, зважаючи на їх роль у відсічі збройній агресії Російської Федерації, забезпечені оборони України, захисті населення та інтересів держави, яке до того ж може мати негативний ефект.
Вважаємо також, що вищезгадані зміни з огляду на те, що їх запровадження не пов'язується із періодом введеного в Україні воєнного стану, порушують приписи Конституції України у частині права кожного, хто працює, на відпустку (ст. 45) та ч. 2 ст. 22, згідно з якою при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
7. Сумнівною з огляду на порушення балансу між інтересами роботодавця і працівника, вбачається пропозиція проекту встановити, що «заробітна плата працівникам за весь час відпустки виплачується до початку відпустки, якщо інше не передбачено законодавством, трудовим або колективним договором» (зміни до ст. 115 КЗПП, ст. 21 Закону України «Про відпустки»). Такі зміни до зазначених норм аргументовані метою «приведення у відповідність з урахуванням норм Конвенції МОП № 132 та взятим на себе зобов'язанням» (п. 3 пояснювальної записки).
Проте чинними нормами вже передбачено, що заробітна плата працівникам за весь час щорічної відпустки виплачується не пізніше ніж за три дні до початку відпустки, що не порушує вимогу Конвенцій МОП № 132, ч. 2 ст. 7 якої визначає, що «суми, що належать до виплати» «виплачуються зацікавленій особі до відпустки», а конкретизує її на користь працівника. Запровадження ж такої умови «якщо інше не передбачено законодавством, трудовим або колективним договором» створює можливість нівелювання міжнародних трудових стандартів як у законодавстві, так і у вказаних договорах.
8. У оновленій редакції ч. 1 ст. 102-1 КЗпП визначається, що «сумісництвом вважається виконання працівником, крім основної, іншої оплачуваної роботи на умовах трудового договору у вільний від основної роботи час на тому ж або іншому підприємстві, в установі, організації або у фізичної особи, яка використовує найману працю». Проте слід звернути увагу, що у ст. 102-1 КЗпП згідно з її назвою - «Оплата праці за сумісництвом» - мають регулюватися саме питання оплати праці за сумісництвом, а не надаватися визначення «сумісництва».
9. Згідно зі змінами до ч. 1 ст. 9 Закону він визначатиме «особливості проходження служби державних службовців, посадових осіб органів місцевого самоврядування». Проте слід зазначити, що у проекті відсутні пропозиції про внесення змін до законів України «Про державну службу» та «Про службу в органах місцевого самоврядування», які б узгодили зміст цих законів з оновленою редакцією ч. 1 ст. 9 Закону, що, фактично, унеможливлюватиме реалізацію відповідних положень на практиці.
Зокрема, слід звернути увагу, що частина положень Закону не відповідає положенням законів України «Про державну службу» та «Про службу в органах місцевого самоврядування», у зв'язку з цим стає незрозумілим, як вони мають застосуватися до державних службовців та службовців органів місцевого самоврядування. Зокрема, згідно з ч. 1 ст. 10 Закону «заробітна плата виплачується працівнику на умовах, визначених трудовим договором». Проте згідно з ч. 2 ст. 50 Закону України «Про державну службу» заробітна плата державного службовця складається з: 1) посадового окладу; 2) надбавки за вислугу років; 3) надбавки за ранг державного службовця; 6) премії (у разі встановлення). При цьому згідно з ч. 6 цієї статті «порядок формування фонду оплати праці державних службовців у державному органі, а також порядок преміювання державних службовців затверджуються Кабінетом Міністрів України». Так само, згідно з ч. 1 ст. 7 Закону «у період дії воєнного стану порядок організації кадрового діловодства та архівного зберігання кадрових документів у районах активних бойових дій визначається роботодавцем самостійно». Водночас, згідно з ч. 3 ст. 38 Закону України «Про державну службу» «порядок ведення та зберігання особових справ державних службовців визначається центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби».
Вважаємо, що за цих умов особливості правового регулювання державної служби у період воєнного стану доречніше визначити шляхом внесення відповідних змін до розділу XI Закону України «Про державну службу», що дозволить, зокрема, забезпечити збереження системності та збалансованості її регулювання. Аналогічне зауваження зберігає актуальність і щодо особливостей правового регулювання питання служби в органах місцевого самоврядування.
10. Згідно з оновленою редакцією ч. 1 ст. 12 Закону «у період дії воєнного стану надання працівнику щорічної основної відпустки обмежується тривалістю 24 календарних дні за поточний робочий рік. Якщо тривалість щорічної основної відпустки працівника становить більше ніж 24 календарних дні, то надання невикористаних у період дії воєнного стану днів такої відпустки переноситься на період після закінчення його дії. Невикористані дні щорічної основної відпустки, право на які працівник набув у попередні робочі роки, не надаються у період дії воєнного стану. Проте, на нашу думку, вказані обмеження доцільніше запроваджувати не для всіх працівників, а за рішенням роботодавця, що буде прийматися ним залежно від конкретних умов діяльності.
11. Згідно зі змінами до ст. 13 Закону «наказ (розпорядження) про призупинення дії трудового договору роботодавець надсилає на погодження військово-цивільній адміністрації..». Однак зміст такого погодження залишається незрозумілим, адже сторонами трудового договору є роботодавець та працівник, які і мають вирішувати вказане питання самостійно, а не долучати до його вирішення державні органи, які призначені для забезпечення дії Конституції та законів України, забезпечення безпеки і нормалізації життєдіяльності населення, правопорядку, участі у протидії актам збройної агресії, диверсійним проявам і терористичним актам, недопущення гуманітарної катастрофи в районі відсічі збройної агресії Російської Федерації.
Зазначимо також, що згідно з ч. 1 ст. 4 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» «на територіях, на яких введено воєнний стан, для забезпечення дії Конституції та законів України, забезпечення разом із військовим командуванням запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, оборони, цивільного захисту, громадської безпеки і порядку, охорони прав, свобод і законних інтересів громадян можуть утворюватися тимчасові державні органи - військові адміністрації».
Керівник Головного управління С. Тихонюк
[1] - Зокрема, спірним виглядає доповнення ст. 41 КЗпП приписом, який надає власнику або уповноваженому ним органу право розірвати трудовий договір у випадку відсутності працівника на роботі та інформації про причини такої відсутності понад чотири місяці (новий пункт 12 ч. 1 цієї статті). Вважаємо, що вказана новела у запропонованому вигляді не враховує того, що згідно з п. 4 ч. 1 ст. 41 КЗпП роботодавець має право розірвати трудовий договір з працівником у разі його прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин. Про дискусійність деяких інших положень проекту постійної дії йдеться у висновку у подальшому.